Перша справа: акціонер, який живе за кордоном, і менеджер, який живе тут
Торговельна компанія в одній із вільних зон Дубая, створена на початку цього року, з єдиним акціонером, який живе в Центральній Азії й не збирається переїжджати, і менеджером-резидентом — так склалося, що це я, за листом Polaris про відсутність заперечень, — який щодня керує компанією. Один банк цього тижня схвалив рахунок. Другий банк, де ми відкриваємо резервний рахунок, який має бути в кожної компанії, надіслав питання, що їх тепер надсилає кожен банк: чому компанія в ОАЕ, якщо власник — ні; що робить менеджер і хто йому платить; чи має власник якісь стосунки з провайдером послуг; коли власник переїде сюди; кого компанія найматиме.
Жодне з цих питань не вороже, і жодне не нове. Нове те, що їх ставлять письмово, у певній послідовності, а відповіді підшивають до справи. Банк не вирішує, чи подобається йому клієнт. Він формує запис, який читатиме його власний наглядовий орган, і після тижня, коли Міністерство фінансів США внесло до санкційного списку три торговельні компанії з ОАЕ, а FinCEN включило IP-адреси в Дубаї до переліку тривожних ознак, цей запис має триматися сам, без пояснень.
Тож наші відповіді були короткими, правдивими й однаковими в обох справах. Реєстрація в ОАЕ — комерційне рішення, бо і товари, і клієнти досяжні саме звідси. Менеджер-резидент керує операційною діяльністю й отримує за це плату; він не має частки й жодних прав на прибуток. Власник не пов'язаний із провайдером послуг нічим, крім договору про надання послуг. Резидентство для власника можливе згодом, і по нього не зверталися, бо нічого в бізнесі цього не вимагає. Персонал наймуть, коли рахунок буде відкрито, бо без рахунку неможливо виплачувати зарплату через систему захисту заробітної плати (WPS).
Висновок не в тому, що банки складні. Він у тому, що компанія, де акціонер і менеджер — різні люди в різних країнах, має історію, і цю історію треба записати до першої анкети на відкриття рахунку, а не імпровізувати у двох банках різними словами. Дві суперечливі відповіді на одне й те саме питання — найкоротший відомий мені шлях до закритої справи.
Друга справа: чи може рада забрати мої активи?
Засновник із фабрикою у Східній Африці й паспортом, через який кожен банк у цьому місті читає справу двічі, звернувся до нас через посередника по холдингову структуру. Він просив траст. Ми порадили фонд — DIFC, якщо йому потрібні суди й адреса, RAK ICC, якщо ті самі повноваження потрібні за частку вартості утримання, — і він погодився. Потім через посередника надійшло питання, яке показує, що клієнт справді зрозумів, що він купує: якщо у фонду є рада, чи можуть члени ради забрати в мене активи або компанію?
Це правильне питання, і воно заслуговує на пряму відповідь. Рада — не трасті. Вона не має бенефіціарного інтересу, і за режимами фондів як DIFC, так і RAK ICC її можна зв'язати статутом і внутрішніми правилами, які залишають важливі рішення — продаж, обтяження, зміну бенефіціарів, зміни в самій раді — за засновником, за опікуном (guardian) або за визначеною більшістю, яку контролює засновник. Мінімум у двох членів можна забезпечити самим засновником і юридичною особою; до ради може входити навіть сама операційна компанія. Ризик не в тому, що закон дозволяє раді втекти з активами. Ризик — у недбало складеному статуті, який дає раді те, чого давати не було потреби, і в засновнику, який підписав його, не прочитавши пункт про застережені питання.
Він також запитав, чи може фонд сам стати засновником торговельної компанії, замість того щоб спершу створити компанію на себе, а потім її передавати. Може, і зазвичай так чистіше: фонд підписується на частки під час реєстрації, у реєстрі ніколи не з'являється передача, а обладнання, рецептури, ліцензії та технологічні карти, які він хоче тримати поза операційними ризиками фабрики, потрапляють до інструменту, який ніколи не належав йому особисто. Чого фонд зробити не може — і ми прямо написали про це в записці, — це захистити його від санкційного замороження чи рішення у кримінальній справі; він захищає від приватних вимог до засновника, і це чесна межа продукту.
Третя справа: двадцять віз на один стіл
Консультант попросив компанію в DIFC Innovation Hub із двадцятьма резидентськими візами для працівників. Ліцензія Innovation — одна з найвигідніших за ціною речей, які пропонує DIFC: реєстрація разом із першою комерційною ліцензією коштують кілька тисяч дирхамів, реєстрація у сфері захисту даних — менше тисячі, а спільне робоче місце в Innovation Hub — близько 22 000 дирхамів на рік. Чого спільне робоче місце не робить, то це не спонсорує двадцять людей. DIFC прив'язує право на візи до приміщення, і на одне робоче місце припадає приблизно три візи, іноді менше. Двадцять віз — це справжній офіс, а справжній офіс у DIFC починається приблизно з 23 000 дирхамів на рік за найменше приміщення й швидко дорожчає з кожним квадратним метром, якого вимагає кількість віз.
Я пишу про це, бо запит поширений, а арифметика — ні. Картку підприємства (establishment card) DIFC і депозит за особисте спонсорство сплачують один раз на компанію; пакет працевлаштування — за кожну особу; а приміщення визначає, скільки цих осіб може бути. Клієнтові, якому сказали, що ліцензія Innovation дає двадцять віз за ціною одного робочого місця, сказали те, що правдиве у двох із трьох своїх частин. Наша пропозиція консультантові чесно оцінила робоче місце, чесно оцінила альтернативу з офісом і прямо сказала, чого з цього вимагають двадцять віз.
Ніщо з цього не є скаргою на DIFC. Це найпрозоріша тарифна сітка в країні, і кожна цифра, яку я навів, взята із сервісного запиту, який ми оплатили. Скарга, якщо вона є, стосується пропозицій, які називають ціну ліцензії, а приміщення залишають на потім.
Що спільного в цих трьох справах
Історія, яку треба записати, перш ніж розповідати її банку. Статут, який треба прочитати, перш ніж підписувати. Кількість віз, яку треба порахувати, перш ніж обіцяти. У кожному випадку закон зробив саме те, що в ньому написано; ризик був у розриві між продуктом і його поясненням. Закривати цей розрив — більша частина того, для чого існує провайдер корпоративних послуг, і саме цю частину не можна купити зі знижкою.
Моханад Альмешаль — співзасновник і корпоративний юрисконсульт Polaris Corporate Services, ліцензованого постачальника трастових і корпоративних послуг у Дубаї. Описані випадки реальні; ідентифікаційні деталі — ні.