Суди ОАЕ забезпечують дію арбітражних застережень, але запізніле посилання на них, факультативні формулювання та стягнення за чеком можуть залишити компанію без застереження

Правило, з якого виходить кожен суд: насамперед послатися на застереження

Арбітражне застереження не діє само по собі. Згідно зі статтею 8(1) Федерального закону про арбітраж (Федеральний закон № 6 від 2018 року), суд, до якого звернулися з вимогою вирішити спір, охоплений арбітражною угодою, повинен визнати позов неприйнятним, якщо відповідач заявить про це до подання будь-якого клопотання чи заперечення по суті, — за винятком випадків, коли угода недійсна або не може бути виконана.

Федеральний верховний суд суворо застосував це правило в серпні 2020 року. У справі з Фуджейри щодо літака, який так і не було поставлено, захист спочатку оспорив документи позивача як фотокопії і просив відмовити в позові — і на стадії підготовки справи, і знову в суді першої інстанції, — а на застереження послався лише пізніше. Суд скасував висновок нижчих судів про неприйнятність позову: таке заперечення є процесуальним, і відповідач, який спершу висловився по суті, відмовляється від нього в цьому спорі.

Касаційний суд Дубая застосовує те саме правило. У березні 2025 року він відхилив заперечення, заявлене в грудні 2024 року стороною, яка ще у вересні того ж року висловилася по суті спору в письмових поясненнях.

Поведінка, що вважається відмовою від застереження

Застереження можна втратити й через поведінку. Касаційний суд Дубая визнає, що від права на арбітраж можна відмовитися прямо або мовчазно, але для мовчазної відмови потрібна поведінка, яка чітко свідчить про намір сторони відмовитися від застереження. Чи відповідає поведінка цьому критерію, вирішує суд першої інстанції, і Касаційний суд не втручається в обґрунтований висновок.

Такою поведінкою може бути звернення чека до виконання. У березні 2025 року суд залишив у силі висновок про те, що судноплавна компанія, звернувши до виконання через суди Дубая чек на 8 млн AED, мовчазно відмовилася від застережень про вирішення спорів у своїх чартерних договорах, які відсилали до Високого суду Англії, до арбітражу в Сінгапурі для менших вимог або до Нью-Йорка. Цей висновок був не єдиною підставою рішення — поряд із ним діяли й інші, зокрема згадане вище запізніле заперечення і те, що чекодавець не був стороною чартерних договорів, — але він показує, що суд першої інстанції може розцінити звернення чека до виконання в Дубаї як вибір юрисдикції, а не просто як крок зі стягнення.

Такою поведінкою може бути й попередній судовий процес. У жовтні 2024 року той самий суд вирішив, що забудовник, який захищався від першого позову покупця за договором продажу об’єкта на стадії будівництва, не посилаючись на арбітражне застереження договору, не міг покластися на це застереження, коли покупець знову подав позов за тим самим договором, хоча в другому позові той просив про інший засіб захисту.

Застереження, які так і не закрили двері до суду

Деякі застереження ніколи нікого не зобов’язували до арбітражу. Касаційний суд Дубая у квітні 2025 року вирішив, що згода на арбітраж не презюмується: її формулювання має робити арбітраж єдиним шляхом. Договір будівельного підряду, який передавав певні спори на розгляд консультанта як арбітра, але дозволяв кожній стороні звернутися до суду, якщо вона не погоджується з його рішенням, не завадив підрядникові подати позов.

Крім того, застереження зобов’язує лише його сторони. У справі про чек чекодавець не був стороною чартерних договорів, і суд повторив, що коли частина відповідачів не охоплена застереженням і є справжніми супротивниками в спорі, спір не розділяють: суди, які мають загальну юрисдикцію, розглядають його повністю. У межах групи чек від афілійованої компанії, яка не підписувала договір, не тягне за собою застереження цього договору.

Деякі спори взагалі не можуть бути предметом арбітражу. Стаття 4(2) Закону про арбітраж забороняє арбітраж щодо питань, які не можуть бути врегульовані мировою угодою, а стаття 53(2) зобов’язує суд з власної ініціативи скасувати таке арбітражне рішення. У вересні 2024 року Касаційний суд Дубая вирішив, що вимога про те, що 51-відсоткова частка громадянина ОАЕ була номінальним «прикриттям» за колишнім правилом про власність громадян ОАЕ, вимагала від суду застосувати норму публічного порядку, тож арбітражне застереження в установчих договорах не могло вивести її з-під юрисдикції судів. Рішення стосувалося часток, створених за старим правилом; воно не вирішує, чи можуть бути предметом арбітражу спори щодо номінальних домовленостей, укладених після скасування цього правила.

Хто підписав і з якими повноваженнями

Стаття 4(1) Закону про арбітраж дозволяє компанії погодитися на арбітраж лише через представника, уповноваженого на це; інакше угода недійсна. Компанії, які програли арбітраж, іноді використовують це як шлях виходу, стверджуючи, що керівник, який підписав угоду, не мав таких повноважень.

У вересні 2024 року Касаційний суд Абу-Дабі відхилив цей аргумент з огляду на обставини справи. Генеральний директор підписав договір щодо проєкту, що містив арбітражне застереження; програвши арбітраж, компанія заявила, що рада директорів ніколи його на це не уповноважувала. Суд погодився, що представникові потрібні спеціальні повноваження, щоб погодитися на арбітраж, але вирішив, що компанія може схвалити неуповноважену дію словами або поведінкою, і таке наступне схвалення прирівнюється до попереднього повноваження. На договорі стояла печатка компанії, яку ніхто не оспорював, компанія не довела відсутності повноважень і кілька місяців брала участь в арбітражі без заперечень, тож вона відмовилася від цього аргументу і схвалила застереження.

Стаття 25 Закону про арбітраж це підкріплює: сторона, яка продовжує брати участь в арбітражі, знаючи про порушення арбітражної угоди, і не заявляє заперечення в узгоджений строк або, якщо його не узгоджено, протягом семи днів з моменту, коли дізналася про порушення (семи робочих днів — так суд Абу-Дабі процитував арабський текст), вважається такою, що відмовилася від заперечення. Справу в Абу-Дабі було вирішено за колишнім Законом про цивільні правочини, але закон 2025 року, чинний з 1 червня 2026 року, зберігає обидві частини правила: стаття 870(1) вимагає спеціальних повноважень для дій, що виходять за межі управління та збереження майна, і прямо називає арбітраж, а стаття 873 прирівнює наступне схвалення до попереднього повноваження.

Після арбітражного рішення: місце арбітражу, 30 днів і виконання

У квітні 2025 року Касаційний суд Дубая вирішив, що суд, який може скасувати арбітражне рішення, визначається виключно юридичним місцем арбітражу, яке сторони обирають прямо або через регламент установи, що визначає місце арбітражу за замовчуванням; установа, яка адмініструвала справу, і місце проведення слухань цього не визначають. Рішення, ухвалене за регламентом DIFC-LCIA з Дубаєм як місцем арбітражу і Федеральним законом про арбітраж як процесуальним правом, належало до компетенції Апеляційного суду Дубая, а не судів DIFC.

Позов про скасування має бути подано протягом 30 днів з моменту повідомлення про арбітражне рішення стороні, яка вимагає скасування (стаття 54(2)). У травні 2025 року той самий суд вирішив, що цей строк починається лише тоді, коли арбітражний трибунал сам вручає підписану копію рішення, як того вимагає від нього стаття 44 протягом 15 днів. Якщо сторона дізналася про рішення в інший спосіб або отримала його у виконавчому провадженні, відлік строку не починається.

Пропуск цього строку — ще не кінець. У березні 2025 року суд вирішив, що сторона, яка так і не подала позову про скасування, може все ж протидіяти ухвалі про виконання арбітражного рішення, подавши скаргу до Апеляційного суду протягом 30 днів з моменту повідомлення про цю ухвалу (стаття 57), з будь-якої підстави для скасування, передбаченої статтею 53(1). Задоволена скарга означає відмову у виконанні, але арбітражне рішення та його сила res judicata залишаються чинними. Подання позову про скасування не зупиняє виконання, якщо суд не постановить зупинити його з серйозних підстав (стаття 56(1)).

Іноземні та спортивні арбітражні рішення мають власні шляхи

Згідно зі статтею 2 Федерального закону про арбітраж міжнародний комерційний арбітраж із місцем за кордоном не підпадає під дію цього закону, якщо сторони не обрали його застосування, хоча стаття 2(3) поширює дію закону також на арбітраж щодо відносин, які регулюються правом ОАЕ. У грудні 2021 року Касаційний суд Рас-ель-Хайми з власної ініціативи вирішив, що компанія з RAKEZ, яка програла арбітраж із місцем у Китаї за договорами, що регулювалися китайським правом, не могла просити суди Рас-ель-Хайми скасувати арбітражне рішення. Скасування, зазначив суд, належить до компетенції судів місця арбітражу; суди ОАЕ можуть лише визнати й виконати іноземне арбітражне рішення або відмовити в цьому з обмежених підстав, передбачених Нью-Йоркською конвенцією.

У червні 2022 року Касаційний суд Абу-Дабі залишив у силі виконання проти поручителя арбітражного рішення ICC, ухваленого в Нью-Йорку. Суд, що розглядає питання виконання, не переглядає справу по суті, публічний порядок означає фундаментальні інтереси держави, а не норми, що захищають приватні права, а відмова судів США скасувати арбітражне рішення засвідчила, що воно остаточне там, де його ухвалено. Це рішення, як і рішення Федерального верховного суду від березня 2020 року щодо лондонського арбітражного рішення у морському спорі, застосовувало процесуальне регулювання, чинне на той час. Тепер порядок визначають статті 222 і 223 Цивільного процесуального кодексу 2022 року: заява до судді з виконання, який вирішує її протягом п’яти робочих днів, і пряме апеляційне оскарження ухвали. Арбітражне рішення має стосуватися питання, яке за правом ОАЕ може бути предметом арбітражу, і підлягати виконанню там, де його ухвалено.

У Дубаї спортивні арбітражні рішення стоять окремо. У листопаді 2025 року Загальні збори Касаційного суду Дубая вирішили, що суди Дубая не можуть розглядати самостійний позов про скасування рішення Спортивного арбітражного центру ОАЕ, яке є остаточним і підлягає виконанню відповідно до закону та правил Центру. Перевірка відбувається тоді, коли вимагають виконання: на вимогу сторони суддя з виконання перевіряє, чи відповідає рішення загальним правилам арбітражу, порушення яких тягло б його недійсність, у спорі щодо виконання по суті, який може дійти до Касаційного суду.

Що ми перевіряємо в договорах і документах компанії

У застереженнях про вирішення спорів ми з’ясовуємо, чи є арбітраж єдиним шляхом; чи зазначено юридичне місце арбітражу, а не лише установу чи регламент; і чи є сторонами застереження компанії, які фактично будуть залучені, зокрема афілійовані компанії, чиї чеки забезпечують угоду.

Щодо повноважень ми перевіряємо, чи має особа, яка підписує договір з арбітражним застереженням, рішення ради директорів або довіреність, що прямо охоплює згоду на арбітраж, і чи зберігається цей документ у справах компанії так, щоб його можна було надати й через роки. Того самого ми вимагаємо щодо підписанта контрагента.

Коли компанії вручено позов, її адвокати заявляють про арбітражне застереження в першому ж процесуальному документі, зокрема на стадії підготовки справи. Перш ніж звертати чек до виконання або подавати позов за договором з арбітражним застереженням, власники зважують, чи не розцінить суд це як відмову від застереження в цьому спорі й, можливо, в наступних спорах за тим самим договором.

Коли надходить арбітражне рішення, фіксують дату його вручення трибуналом і вносять до календаря 30-денний строк для позову про скасування; будь-яка ухвала про виконання запускає власні 30 днів. Зареєстровані адреси та адреси електронної пошти, зазначені в договорах, підтримують в актуальному стані, бо кожен строк залежить від того, чи дійде повідомлення до людини, яка на нього відреагує.

Один закон про арбітраж, кілька вищих судів

Федеральна судова система і суди Дубая, Абу-Дабі та Рас-ель-Хайми мають кожен власний вищий суд. Усі суди зобов’язані дотримуватися принципів Органу з уніфікації федеральних і місцевих судових принципів (Федеральний закон № 10 від 2019 року, стаття 18); поза ними загального правила про обов’язковий прецедент немає. Більшість розглянутих тут рішень ухвалено в Дубаї; там, де інші вищі суди розглядають те саме питання, вони рухаються в тому самому напрямі, застосовуючи той самий федеральний Закон про арбітраж. Рішення Загальних зборів визначає позицію свого суду: касаційне рішення, яке відступає від неї без передачі питання до Загальних зборів, може бути скасоване (Цивільний процесуальний кодекс, стаття 190(1)(c)).

Якщо не брати до уваги справу щодо публічного порядку і додаткову підставу у справі про чек — те, що суди Дубая не можуть відмовлятися від юрисдикції, яку вони мають за Цивільним процесуальним кодексом, — застереження втрачали або зберігали через дії самих компаній: порядок їхніх процесуальних заяв, обраний ними форум для стягнення грошей, підписані ними формулювання і те, хто саме їх підписав.

Ця стаття описує судові рішення та законодавство ОАЕ станом на 1 листопада 2026 року. Вона містить загальну інформацію і не є юридичною консультацією. Polaris не є юридичною фірмою; у спорах ми працюємо разом із ліцензованими адвокатами ОАЕ.