Борги компанії лягають на керуючих і власників ТОВ через вину, поруку та прогалини в ліцензуванні, а не через підписання договорів

Обмежена відповідальність — відправна точка, і суди її захищають

Закон про комерційні компанії (Федеральний декрет-закон № 32 від 2021 року) обмежує відповідальність кожного партнера його внеском до капіталу, а відповідальність єдиного власника — капіталом, зазначеним в установчому договорі (стаття 71). Керуючий відповідає перед компанією, партнерами та третіми особами за шахрайство, а також за збитки компанії, спричинені зловживанням повноваженнями, порушенням закону, установчого договору чи умов його призначення або грубою помилкою; положення, яке звільняє його від такої відповідальності, недійсне (статті 24 і 84(1)).

Підпис від імені компанії — це не порука

Банк подав позов про солідарне стягнення близько 1,46 млн USD до компанії з DMCC та її власника; власник підписав загальні умови банку як представник і власник компанії. У березні 2025 року Касаційний суд Дубая відмовив у позові до нього: ТОВ вільної зони має власну правосуб’єктність і майно, договір, укладений через представника, зобов’язує саму особу, яку він представляє, а порука ніколи не презюмується.

Федеральний верховний суд дотримався схожої позиції в лютому 2023 року, скасувавши як недостатньо вмотивоване рішення, яким двох уповноважених підписантів визнали поручителями за кредитом на близько 19,2 млн AED, оскільки вони підписали кредитну заявку, іпотечні договори та простий вексель. Солідарна відповідальність потребує згоди сторін, яка може бути й мовчазною, або припису закону; порука має бути прямою, а в матеріалах справи не було жодної поруки із зазначенням боргу, його суми та строку погашення.

Обидва рішення застосовували Закон про цивільні правочини 1985 року, а Верховний суд — також Закон про комерційні правочини 1993 року. Закон про цивільні правочини 2025 року, чинний з 1 червня 2026 року, зберігає правило, що солідарна відповідальність не презюмується (стаття 373), але щодо комерційних боргів Закон про комерційні правочини 2022 року робить солідарно відповідальними співборжників, а також поручителів разом із боржником, якщо закон або домовленість не передбачають іншого (стаття 69). Питання в тому, чи взагалі особа підписала документ як боржник або поручитель.

У лютому 2023 року Касаційний суд Абу-Дабі звільнив від відповідальності керуючого, який підписав визнання боргу від імені своєї компанії, але залишив у силі солідарну відповідальність керівника, який підписував чеки пов’язаної компанії: за Законом про комерційні правочини 1993 року той, хто виписує чек за рахунок іншої особи, відповідає перед чекодержателем, якщо не доведе, що кошти на рахунку були; це правило зберігає стаття 630 закону 2022 року.

Справжня порука зобов’язує, але кредитор має шість місяців

У червні 2024 року Касаційний суд Дубая залишив у силі звільнення від поруки двох партнерів, які поручилися за зобов’язання свого ТОВ за додатковою угодою до будівельного договору: строк сплати боргу настав 6 червня 2022 року, коли попереднє судове рішення набрало законної сили, а позов до них було подано 31 березня 2023 року.

Суд застосував статтю 1092 Закону про цивільні правочини 1985 року, яка вимагає від кредитора заявити вимогу протягом шести місяців після настання строку платежу, і підтвердив, що вона поширюється на комерційну поруку. Це правило не є нормою публічного порядку, тож поручитель може погодитися залишатися зобов’язаним довше, але лише в чітких і недвозначних формулюваннях.

Закон про цивільні правочини 2025 року зберігає цей строк у статті 1006: поручитель звільняється, якщо кредитор не розпочне судове провадження проти обох — і боржника, і поручителя — протягом шести місяців, що відраховуються з дня, наступного за днем настання строку платежу. Новий текст нічого не говорить про продовження строку за домовленістю, і нам не відомо жодного рішення з цього питання. Згідно зі статтею 4 новий закон не поширюється на попередні факти, якщо в ньому не передбачено іншого, тож щодо старіших порук і далі можна посилатися на статтю 1092.

Керуючі, які беруть гроші зарано або діють від імені незареєстрованої компанії

У серпні 2020 року Федеральний верховний суд залишив у силі солідарну відповідальність керуючого разом із його компанією за повернення коштів покупцеві об’єкта на стадії будівництва в Умм-ель-Кайвайні. Компанія зібрала близько 1,26 млн AED ще до отримання ліцензії забудовника; суди нижчих інстанцій розцінили це як шахрайство, за яке керуючий відповідає перед третіми особами за статтею 84 Закону про компанії 2015 року (тепер стаття 84(1) закону 2021 року), і Верховний суд визнав такий висновок обґрунтованим.

Ліцензії та протоколи показали, що на той час керуючим був саме він, і йому не допомогли ні подальший продаж своєї частки, ні ліквідація компанії: розпущена компанія зберігає правосуб’єктність на період ліквідації (тепер стаття 21(3)), а до її колишнього керуючого можна пред’явити позов за попередні дії.

У грудні 2020 року Федеральний верховний суд за Законом про компанії 1984 року вирішив, що іноземна компанія, яка діє в ОАЕ без ліцензії та комерційної реєстрації, не є окремою особою щодо цих операцій, а фізичні особи, які їх здійснювали, несуть особисту і солідарну відповідальність; справу повернуто на новий розгляд, щоб встановити, хто саме їх здійснював. Стаття 336 закону 2021 року зберігає це правило, за винятком іноземних компаній, ліцензованих у вільних зонах.

Скільки вини достатньо — питання не врегульоване

Кожен вищий суд (Абу-Дабі, Дубая, Рас-ель-Хайми та федеральний) має Загальні збори, які визначають його позицію, коли палати цього суду розходяться; обов’язковими для всіх судів є лише принципи Органу з уніфікації федеральних і місцевих судових принципів (Федеральний закон № 10 від 2019 року, стаття 18). Рішення щодо вини керуючого розходилися.

У лютому 2023 року Касаційний суд Абу-Дабі вимагав шахрайства, зловживання повноваженнями, порушення закону чи установчих документів компанії або грубої вини, щоб керуючого можна було зобов’язати сплатити борг компанії. Касаційний суд Рас-ель-Хайми в березні 2019 року допускав зняття обмеження відповідальності лише в разі шахрайства, грубої помилки або привласнення коштів компанії, але в червні 2020 року визнав управління, що не відповідає стандарту звичайної розсудливої особи, саме по собі зловживанням повноваженнями і залишив у силі арешт власних банківських коштів партнера-керуючого після того, як його компанія отримала авансовий платіж і так і не виконала зобов’язання. У всіх трьох справах застосовувався Закон про компанії 2015 року, підстави якого повторює стаття 84(1) закону 2021 року.

У червні 2026 року Загальні збори Касаційного суду Абу-Дабі встановили так само низьку планку для виконання, відкинувши практику, яка вимагала підстав за статтею 84. Згідно зі статтею 322 Цивільного процесуального кодексу суддя з виконання може після з’ясування обставин взяти під варту законного представника компанії чи іншу особу або заборонити їм виїзд відповідно до статей 324–326 без виконавчого документа проти них, якщо їхня аномальна поведінка, як-от приховування активів або маніпулювання рахунками, унеможливила чи затримала виконання. Шахрайство не потрібне, достатньо неналежного управління, і така поведінка може передувати судовому рішенню.

Стаття 322 є федеральною нормою, але Дубай застосовує власні обмеження: згідно з Постановою Загальних зборів Касаційного суду Дубая № 9 за 2024 рік, яка поширюється й на представників компаній, для взяття під варту потрібно довести платоспроможність боржника, наявність прихованих активів або активів, на які можна звернути стягнення, за винятком перелічених випадків, як-от відмова надати документи, яких вимагає суддя.

Банкрутство: директори платять за доведену вину, власники залишаються осторонь

У лютому 2025 року Касаційний суд Дубая скасував рішення, яким на директорів і керуючих збанкрутілої роздрібної групи було покладено солідарну відповідальність на суму близько 265,6 млн AED. Позивач має довести власну вину кожного директора — як-от шахрайство, зловживання повноваженнями, порушення закону чи статуту або неналежне управління — за законом, чинним на момент кожної дії; апеляційний суд застосував зміни 2021 року до дій 2015 і 2016 років.

Рішення загальних зборів компанії про звільнення директорів від відповідальності їх не захистило, а оскільки ці дії могли бути правопорушеннями, вимога зберігала силу, доки не погашено право на кримінальне переслідування, — для проступку це п’ять років від моменту вчинення дій. Стаття 169 Закону про компанії 2021 року, яку стаття 84(2) поширює на керуючих ТОВ, зберігає обидва правила, хоча вимога щодо дії, яку загальні збори окремо схвалили, погашається через рік, якщо ця дія не є злочином.

Закон про банкрутство 2023 року, чинний з 1 травня 2024 року, встановлює чинний критерій у статті 246: на директорів, керуючих і будь-кого, хто фактично керує компанією, може бути покладено обов’язок сплатити суму, пропорційну їхній вині, за перелічені дії протягом двох років до припинення платежів, як-от відчуження активів за заниженою ціною, задоволення вимог одного кредитора на шкоду іншим або неналежне управління, внаслідок якого активи покривають менше ніж 20% боргів. Вжиття всіх запобіжних заходів, які могла вжити розсудлива особа, є засобом захисту, письмово зафіксовані застереження звільняють від відповідальності, а вимога погашається через два роки після ухвалення рішення про банкрутство.

Власників не залучають лише через сам факт володіння. У травні 2021 року Федеральний верховний суд залишив у силі відмову визнати банкрутами партнерів збанкрутілої компанії з вільної зони разом із нею: заснування компанії та отримання її прибутку не робить партнера комерсантом. Закон 2023 року поширює провадження щодо компанії на партнерів із необмеженою відповідальністю і колишніх партнерів, які досі відповідають за її борги (стаття 244), а також на будь-кого, хто вів комерційну діяльність на власний рахунок від імені компанії і розпоряджався її активами як своїми (стаття 245).

Одноосібні підприємства, усунення з посади та виключення

Касаційний суд Абу-Дабі у серпні 2024 року вирішив, що одноосібне підприємство не має правосуб’єктності, окремої від власника, і входить до складу його майна, а Касаційний суд Рас-ель-Хайми в березні 2020 року зазначив, що його зобов’язання покладаються на власника. У справі з Абу-Дабі власник, який викупив частки партнерів ТОВ і вніс до своєї ліцензії зміну організаційно-правової форми, не міг подати позов за договором ТОВ: ТОВ існує, доки його не розпущено й не ліквідовано, а договір так і не був відступлений.

Згідно зі статтею 85(1) Закону про компанії в редакції Федерального декрет-закону № 20 від 2025 року загальні збори партнерів можуть звільнити керуючого, якщо установчий договір або договір про призначення не передбачає іншого, а суд може зробити це на вимогу партнера за наявності законної підстави. У серпні 2024 року Касаційний суд Дубая вирішив, що після усунення з посади керуючий залишається партнером, тоді як виключення припиняє його членство в товаристві і вимагає серйозних підстав (на той час — стаття 677 Закону про цивільні правочини); остаточне рішення про усунення з посади не вирішило окремої вимоги про виключення.

Рішення розходяться щодо того, чи можна взагалі виключити партнера ТОВ. Суд Дубая застосував до такого партнера цивільно-правове правило, як і Федеральний верховний суд — до комерційної компанії у справі з Аджману в березні 2020 року, оскільки Закон про компанії 2015 року з цього питання мовчав. Касаційний суд Абу-Дабі у квітні 2024 року вирішив, що це правило охоплює лише цивільні компанії і партнерства, тож партнера ТОВ, який зберігає свої частки, не можна примусово виключити. Закон про цивільні правочини 2025 року відтворює це правило для партнерів, які володіють більшістю капіталу (стаття 628), але залишає комерційні компанії у сфері дії Закону про компанії (стаття 606), тож розбіжність зберігається.

Що власники й керуючі перевіряють у власній компанії

Статус підписанта при кожному підписі. На документах зазначають повне зареєстроване найменування компанії з позначкою LLC, відсутність якої робить керуючих відповідальними за її зобов’язання (стаття 72(2)), і статус підписанта; фінансові документи та визнання боргу перевіряють на наявність формулювань, що додають особисте зобов’язання, а поруки власників реєструють із зазначенням забезпеченого боргу та строку його погашення.

Спершу ліцензія, потім гроші. Ліцензія охоплює діяльність ще до того, як клієнти платять, а представники іноземної групи не ведуть комерційної діяльності в ОАЕ, доки її філію або компанію у вільній зоні не ліцензовано й не зареєстровано.

Документи, які показують, хто що вирішив. Дані комерційного реєстру відповідають установчому договору, оскільки керуючі відповідають за збитки від незареєстрованих змін (стаття 15(4)); про зміни повідомляють протягом 15 робочих днів (стаття 15(3)), незгоду письмово фіксують у протоколі, а бухгалтерську звітність можна надати, якщо цього вимагатиме суддя з виконання.

Структура і вихід. Одноосібне підприємство ставить за бізнесом усе майно власника, тоді як ТОВ може мати одного власника (стаття 71(2)). Викуп часток здійснюють через зареєстровану передачу часток і відступлення договорів, а не через зміну ліцензії, а оскільки судові рішення щодо виключення розходяться, умовам виходу місце в установчому договорі або в корпоративному договорі (shareholders’ agreement).

Ця стаття описує судові рішення та законодавство ОАЕ станом на 1 листопада 2026 року. Вона містить загальну інформацію і не є юридичною консультацією. Polaris не є юридичною фірмою; у спорах ми працюємо разом із ліцензованими адвокатами ОАЕ.